Доробан Іван

Тернистим шляхом митця

Іван Доробан народився 12 червня 1934 року у центрі Закарпатської Гуцульщини – містечку Рахів, що оточене пишним вінком гір, підніжжя яких омивається водами стрімкої красуні Тиси. Він був першою дитиною українця Василя Доробана та угорки Емми Барон. Крім нього у сім’ї народилось ще двоє дітей: брат Василь і сестра Емма.
В 1944 році Іван закінчив чотири класи народної школи на угорській мові. В дитинстві І.Доробан добре володів німецькою. Незабаром до Рахова зайшли радянські війська і до осені 1945 ніхто до школи не ходив. У 1946 р. прийшлось йти в українську школу, знову до четвертого класу, починаючи науку з алфавіту. На той час І.Доробан вже непогано малював. Одного разу він показав свою акварельну роботу, де були зображені три жінки різних національностей, вчительці малювання. Нею була дочка місцевого священника. Побачивши роботу свого ученика, її рука затремтіла від злості. А потім вона зім’яла малюнок, і зовсім не тому, що він був погано виконаний. Після цього випадку майбутній художник довго не брався до пензлів…
В шістнадцять років І.Доробан став чемпіоном Закарпатської області з перегонів на лижах (18 км). В цей же час юний спортсмен переживає перше справжнє кохання, яке згадує і сьогодні.
У восьмому та дев’ятому класах Іван Васильович працює лаборантом у школі, виготовляє муляжі для уроків біології. В десятому класі влаштувався на роботу креслярем на картонну фабрику. Виконуав креслення окремих деталей для станків, машин.
Рання робота була виконана тим, що батько покинув сім’ю після того, як мати захворіла. Лікарі дали їм ще один-два місяці, та жінка прожила до дев’яносто років радісно і завжди в праці.
Першим і найбільш строгим вчителем стала мама. Емма Барон була швачкою. Коли син почав активно займатись живописом, вони об’єднали свої майстерні. Нерідко мамині полотна, а інколи і готові сукні на замовлення мали на собі відбиток синових фарб.
По бажанню матері у 1953 році І.Доробан поступив до ветеринарного інституту. Провчився вісімнадцять днів і лишив, бо його перевели на зоотехніка, яким він зовсім не бажав бути.
Армійська служба виявилась активною творчою підготовкою. Перші дні в армії були складними. Хоча служба проходила в м. Надвірна (120 км від Рахова), та все рівно сумувалось. Одне спасіння у вільний час – атрибути малювання. Та вільний час для новобранця такий короткий. “Мертвий час” використовував для малювання. Не довго І.Доробан був непомітним художником. Невдовзі він став військовим художником. Після двох місяців роботи І.Доробану було дозволено самостійно писати портрети вождів пролетаріату та членів ЦК.
Художня студія складалась з трьох чоловік: один займався оформленням, другий писав воєнні баталії, а І.Доробан – портрети. Щоб робота йшла бистріше йому на допомогу дали художника, який малював виключно медалі. Портрети маршалів, написаних Доробаном розповсюджувались по всьому Прикарпатському воєнному округу.
Жодна хвилина з двох років служби не пройшла даром. Івану Доробану пощастило – він став зрілим у художній практиці.
15 грудня 1955 року І.Доробан був демобілізований. Повернувшись додому планував офіцером запасу. Та не судилося. Завдяки клопотанню капітанів Билдіна молодий художник відправився додому бистріше. А наступного, 1956 року всі офіцери запасу були відправлені до Угорщини для придушення революції. Десятеро з них загинули. Повернувшись з армії І.Доробан влаштувався вчителем малювання та замісником директора по господарській частині в місцевій школі.
Влітку, коли ще тривали ремонти до школи приїхали із Ужгорода. Цього разу всю відповідальність І.Доробан вирішив взяти на себе. він виділив художникам два класи, які вже пройшли ремонт і були приготовлені до навчання.
Старшими художниками виявились Шолтес і Бокшай. Молодий самодіяльний художник був дуже радий знайомству і готовий був зробити все, що в його силах. Через дві години класи були перетворені на спальні. Всі необхідні речі завезли з шкільного гуртожитку.
Того ж дня прибулі художники побували на Лисій горі і повернулись з новими етюдами.
Незабутнє враження залишили вони в пам’яті І.Доробана. Зрілі художники працювали дуже продуктивно. Щодня вирушали на пленер в гори. Кожен з них старався підійти і підказати, щось корисне старанному ученикові. Так І.Доробан збагатив свій творчий арсенал. Особливо близько тримався біля Шолтеса і Кашая. Їхня техніка, почерк робіт подобались йому найбільше.
Через двадцять днів вони розстались. Закінчився художній табір і всі поїхали до Ужгорода. І.Доробан уже не розлучався з етюдником і горами. Надзвичайно тепло зустрічали закарпатські художники І.Доробана в Ужгороді, куди він неодноразово приїздив на художні збори.
На той час у І.Доробана була тільки повна середня освіта. Уроки малювання віддали людині з дипломом. Він поклав собі за мету поступити до художнього інституту. Усилено почав готуватись. До Львова приїхав заздалегідь, ознайомився з екзаменаційною програмою. Та, зустрівшись зі своїм другом вирішив поступити до Львівського Інституту фізичної культури. Літом 1957 року Іван Доробан став студентом. Хоча офіційно отримав студентський квиток спортивного вузу, та душею і тілом перебував на заняттях художнього факультету.
Перша персональна витставка відбулась в Рахові в 1956 році. Потім всі роботи демонструвались в Ужгороді та столиці. Шкода, але після перших вистовок картин вже додому не повертались. Присилали лише грамоти та листи подяки. Полотна розбирали, ділили між собою керівники. Як не дивно, та це тішило молодого автора. Про те, що колись він буде отримувати значні гонорари за своє мистецтво навіть не думав.
На протязі студентських років Іван Доробан часто малював етюди в парку “Високий замок”. Випадковість звела його з меценатом і великим знавцем мистецтва, який в подальшому допомагав молодому художникові організовувати виставки в капіталістичному світі через емігрантів. Саме через це в І.Доробана були неприємності с тодішнім КДБ.
Завдяки спорту, тренерській роботі (І.Доробан п’ятнадцять років був тренером молодіжної збірної України), постійним поїздкам відбулось багато виставок в Києві, Москві, Одесі та інших містах близького та далекого зарубіжжя.

Творчий світогляд Івана Доробана

Любов до природи – основна вимога творчості І.Доробана.
“Мене часто запитують: “Що ти загубив у горах, на полонинах, біля джерел, потоків? Чому не влаштовується в якійсь європейській столиці?” А мені, інколи, щиро жаль людей, які не в змозі відчути казкову красу, свіже повітря. Я цим жив і живу. Це моє щастя і радість. Я не можу загубити Малу Швейцарію, гуцульський Париж, райський парк. Щоб творити – потрібно любити. Любити свій край, де народився; треба любити квіти, маточки й тичинки, ліса і кожен листочок дерева; треба любити пташку, що співає на зорі. А найголовніше – потрібно вміти у всьому знаходити радість!” – це таке філософське бачення любові до природи, яка і пояснює творчість І.Доробана.
Карпати – це рай для художників. Будучи в Карпатах, не можливо їх не писати, настільки вони прекрасні. І.Доробан якось по-особливому відноситься до гір. Він не просто їх любить, він відчуває до них велику повагу. Щось підсвідоме заставляло його постійно повертатись з різних куточків землі (Кольський п-ів, п-ів Камчатка, о. Сахалін, гори Тянь-Шань, Памір, Кавказ, Альпи) і знову купатись в красі рідного краю.
Найвищі точки українських Карпат (Говерла, Петрос, Близнеці, Поп-Іван Чорногорський, Брецкул, гора Пожижевська, Данцир, Туркул, Гутин-Томнатик, Бребенескул, Ребра, Менчул Рахівський), а також їхні схили та ущелини художник разом з своїм етюдником та полотнами покорив по декілька разів. Найулюбленіша гора – це звичайно Говерла, яку І.Доробан неодноразово малював. Дуже часто збирався на вершину на лижах під час традиційної говерляни.
Любов до природи у художника проявляється ще в одному цікавому прикладі. Маючи багато виставок за кордоном, І.Доробан душевно рекламує свій рідний край, цікаво розповідає про туристичні маршрути, які бездоганно знає, оскільки працював гідом та рятувальником. Відвідувачі виставок часто питають, де знаходиться цей чудовий край, і художник гордо відповідає: “Це край початку Тиси”. Його роботи настільки полонили глядачів, що майже всі, які мають можливість приїжджають побачити екзотику Карпат на власні очі. Декілька десятків туристичних груп приїздили на Рахівщину завдяки пропаганді Українських Карпат І.Доробаном своєю творчістю.
Художник являється ревнивим борцем за чистоту потоків. Його багаточисленні статті знайшли практичний результат, хоч і не великий. А от з активною вирубкою лісів боротися не в силі. Проти “влади не попреш”. Серце розривається у людини, яка дуже добре пам’ятає хорошу дорогу, про чисті ліси, вирудка в який проводилась лише санітарна, про берегові укріплення, стан який систематично провірявся.
Свою любов до потоків Іван Доробан проявляє і в поезії. Окрім значної кількості статтей, оповідань. Мемуарів в літературному доробку художника є до десятка білих віршів про воду. На увагу заслуговує вірш під назвою “Потічок ти мій, Вишиваний”, де автор описує про руйнівну силу повені від якої постраждала кришталева вода рідного потічка.
Всю повагу, шанобливість і закоханість в природу художник подає в своїх творах. І.Доробан являється тим художником, для якого пленер – найголовніше в живописі пейзажу. Майже весь свій художній доробок виконав на лоні природи.

Особливості техніки виконання робіт

І.Доробан має свій неповторний, яскраво виражений художній авторський стиль. Його твори не можливо сплутати з роботами інших художників. Насамперед своїм стилем автор завдячує мастихіну. Саме мастихіном, а не пензликами, якими користується переважна кількість пейзажистів, І.Доробан виконує свої твори. За допомогою мастихіна художнику вдається віднайти чистоту кольору і досягти в роботі відповідного світла, яке має для І.Доробана велике значення.
Художник завжди починає картину з неба, потім малює гори, а найближчі предмети виконує в останню чергу. І.Доробан пояснює це тим, що таким чином можна краще передати перспективу, прозорість повітря, голубизну гір, глибину води.
Найулюбленіша тема – гірські потоки. Та незважаючи на те, що майже всі оригінальні роботи І.Доробана зображають саме потічки, малі ріки, рідше струмки, жодну з них не можна знайти подібних по колориту. Всі потоки надзвичайно самобутні: голубі-голубі, темно-сині з відтінками краплаку, прозоро-зелені, чисто-охристі, фіолетові. Художник точно відчуває силу світла, яке і надає потокам різного забарвлення.
Спочатку, як і майже всі художники І.Доробан починав малювати аквареллю. В армійські часи взявся освоювати улюбленішу техніку художників всіх часів і народів.
Не професійна лісеровка приносила мало задоволення і незабаром Доробан перейшов на не яскраво виражену пастозу. Коли розпочались активно проводитись виставки і в художника була змога запастись потрібною кількістю фарб, перейшов на мастихін. Перший мастихін йому подарував товариш-художник ще в студентські роки. Під час спортивних зборів з Москви, Санкт-Петербургу І.Доробан привозив цілими ящиками фарб. Колись художникова мати сказала: “Чи не варто повернутись до пензлика? Бо ж мастихін стільки багато потребує фарби.” Син відповів їй тоді: “Якщо я не писатиму мастихіном, то перестану бути Доробаном!”
Творів, виконаних пензликом, залишилось не в значній кількості. Привертають увагу пейзажі “Мостик у лісі” датований 1970 року та “Зима на Тисі” датована також на початку 1970-х рр. Роботи виділяються тональною стриманістю. На цих картинах ще не можна відчути яскравий колорит притаманний більш пізньому І.Доробану. Широкими мазками будує свої пейзажі автор. Відчувається вплив творчості закарпатських пейзажистів А.Кашшая та З.Шолтеса.
Перехід на мастихін був плавним. Спочатку І.Доробан використовував його при виконанні води, а особливо водопадів, де віртуозні мазки маленької шпательки надавали потічку особливого живого звучання. Таким чином виконано роботу "Гать Масорош“ в 1972 році.
З часом до художника приходить сміливість. Він починає розширювати територію роботи з мастихіном за межі води. В кінці 1070 рр. І.Доробан повністю відмовляється від пензлика.
Перші роботи виконані мастихіном своєю лаконічністю. Мазки ставляться товстими шарами фарби. У роботах немає жодних опрацьованих деталей. Гори, дерева сприймаються як порізана кольорова пляма. Інколи товщина фарб значна, що робота нагадує колаж. Перші роботи добре збереглись. Тільки на деяких можна помітити кракелюри, особливо в тих місцях, де у великій кількості використовувалось білило. Вирізняються такі роботи: “Осінь над Тисою”, “Сонячний день”.
Роботи кінця 1980-их років виділяються багатством композиції, насиченим колоритом. В творах цього періоду простежується певна деталізація предметів.
Мазки говорять про те, що рука художника прекрасно оволоділа мастихіном. Більше того, мастихін стає для автора ніби продовженням його самого.
Художник багато працює, часто виїжджає на пленер. Він з легкістю малює по декілька робіт на день. Виконує портрети на замовлення.
На палітрі художника всього декілька фарб (білило, червона, краплак, лимонна жовта, кадмій жовтий, зелена, коричнева, ультрамарин та синя ФЦ), та його роботи набувають надзвичайно багатого колориту.
Найяскравіші   роботи   1980-их рр.   “Чорна Тиса”   – 1989 р.,   “Розлив” –
1985 р., “Осінні водопади” – 1986 р., “Щауль” – 1987 р.
В композиції творів 1990-их рр. вносяться ще більше деталей. З близька на полотні можна розгледіти набір кольорів, а задля предмети набувають цікавий і стильний реальний вигляд.
Розділити в літньому мішаному лісі різні відтінки зеленого досить складне завдання для художників. Та І.Доробану вдається прекрасно передати перспективу навіть в несонячний день. Здається, що для цього він використовував безліч відтінків зеленого кольору в змішуванні з різними жовтими, синіми. Художник за допомогою одного тону зеленої, лимонної жовтої, теплої жовтої, синьої ФЦ та білила досягає багатий колорит. Автор глибоко відчуває необхідну кількість концентрації білила в зеленій, чи жовтої в синій. Часто змішування фарб відбувається на підсвідомому рівні. Як каже І.Доробан: “потрібно добре відчувати обраний клаптик природи, перед тим як його писати”.
Твори написані в 90-ті роки стали улюбленими як для автора, так і для глядачів, в результаті чого художник робив багато повторів, щоб задовольнити замовників. Особливо заслуговують на увагу такі роботи: “Фолеревий рай”, “Яблуня”, “Стара хата”, “Панорама Говерли і Петроса”, “Хатинки під Говерлою”, “Літо”.
Роботи І.Доробана виконані після 2000 року відрізняються тим, що автор майже повністю відмовився від локальних форм. Інколи складається таке враження, що художник будує свою роботу неначе мозаїку. Якщо раніше мазок був точним, коротким, мав своє визначене місце, то холста ціквим рухом, я б назвала його сходинкоподібним мазком. При цьому реалістичність зображення зберігається, якщо роботу звичайно розглядати на певній відстані.

Сьогодення Івана Доробана

(Період, коли залишились тільки спогади, чи життя продовжується?)

Відзначення сімдесятиріччя

В 1997 році до 550 річниці міста Рахова І.Доробан підготував серйозну тематичну виставку, де предсавив більше п’ятдесяти робіт різних жанрів. Було виставлено багато портретів відомих громадських діячів міста. Декілька робіт відображало цікаві історичні факти, наприклад: “Перший потяг”, на якому прибув дідусь художника з Будапешту до Рахова, “Бокораші”, які перевозять сіль на дарабах. Також багато полотен виконаних в побутовому жанрі (“Відвідування внуками старого гуцула”). Складною за композицією була робота “Трембіти сповіщають – Рахову 550”.
В цьому ж святкуванню Івану Доробану присудили звання Почесного громадянина міста Рахова за плідну творчу працю, за спортивну діяльність, за роботу рятівника. Як громадський діяч художник займався благодійністю (влаштовував виставки, вилучені кошти з якої особисто вручав пострадалим сім’ям від повені). Завдяки клопотанню І.Доробана до рахівської лікарні прибула велика вантажна машина дорогих медикаментів з Будапешта.
Ще у 1994 році місцева влада запропонувала І.В.Доробану відзначити його шістдесятиріччя, та художник жартівливо відмовився, мовляв не хоче рекламувати свої роки. Але сплинуло одне десятиліття і ювіляр згодився з тим, що “його роки – його багатство”.
В 2004 році місцеві та районні органи влади відзначили сімдесятиріччя І.Доробана. На святі були присутні гості з Росії, Білорусії, Словаччини, Угорщини, Чехії. Прийшли поздоровити І.Доробана його багаточисленні учні, як із загальноосвітніх шкіл, так  і спортивних.
На своє День народження художник отримав десятки грамот та нагород, не кажучи вже про квіти та подарунки, якимим була заповнена сцена.
І.Доробана нагородили грамотами за тренерську роботу, з Міністерства ЧС за роботу рятівника, з Міністерства освіти та науки за плідну працю вчителя фізкультури та біології, з Обласної Держадміністрації – за розвиток культури та мистецтва. Також поздоровлення надійшли від депутатів Верховної Ради України, зокрема від віце-прем’єр-міністра України Дмитра Табачника.

Написання книги про рятувальні роботи

І.Доробан після повернення з армії до 1980-их рр. Працював рятівником туристів, які потрапляли в скрутне становище в горах.
Вже майже три роки І.Доробан трудиться над написанням книги, де будуть зібрані найгостріші випадки та пригоди із його рятувальних робіт. Книга виступатиме посібником для туристів, які бажають покоряти вершини Карпат, але не рахуються із законами гір, або просто їх не знають.
Карпатські гори такі гостинні як і народ, що їх заселяє. Народ залишається привітним при любій погоді. А гори? А гори безмилостиві до всіх, хто нехтує суворими писаними і неписаними законами природи.
Автор розповідає про героїчне життя людей, які серед темної холодної зимової ночі вирушають на допомогу зниклим, або просто, недавшим про себе знати, туристам. Чесні, вольові, сміливі, самовіддані місцеві жителі, інколи ціною свого власного життя, рятують життя інших. Сотні туристів було врятовано за часів І.Доробана, завдяки неймовірних зусиль рятувальників.
В майбутній книзі зібрано декілька історій, в яких вдалось врятувати безпечних молодих людей, а інших порушників матінка Природа покарала і не випустила з своїх обіймів живими.

Вічна любов до снігу

В дитинстві в І.Доробана якось зламались лижі. Через що він дуже переживав. Мати не була в змозі відразу купити нове спорядження для катання на снігу, і мала дитина зі сльозами на очах проводила весь зимовий день біля гірськолижної траси. На Різдво Іван отримав в подарунок найочікуваніший подарунок – лижі, з яким навіть вкладався спати. Після цього випадку зі снігом художник більше не розлучався.
До тридцяти років І.Доробан виступав на змаганнях різного рангу. Щорічно, працюючи тренером молодіжної збірної України з гірськолижного спорту (1961 – тренер дорослої збірної України, а 1968 р. по 1983 р. - молодіжної), І.Доробан плодив більше десяти чемпіонів СРСР. Декілька десятків спортсменів отримали звання майстрів спорту.
Та, навіть по закінченню тренерської кар’єри, І.Доробан не полишав ні найменшої можливості спуститись по крутому сніжному схилу на лижах. Що зими художник виїжджав на лижні курорти, санаторії. Найвищий гірськолижний курорт на Україні “Драгобрат” був і залишається найулюбленішим.
Псля видужання (в 2000 році пережив інфаркт міокарда) І.Доробан продовжує активно кататися на лижах. Починаючи з 2004 року, художник бере участь у змаганнях ветеранів гірськолижного спорту України і займає призові місця. Також неодноразово отримував нагородження як найстарший учасник змагань.
У І.Доробана є бажання відновити проект проведення зимових змагань у такий спосіб, як вони проходили до початку Другої світової війни [1].
“На лижах я відчуваю, що життя продовжується з повною силою. Якщо до мене завітає смерть, то залишу їй записку. Що знаходжуся на Говерлі, а на Говерлі скажу, щоб шукала мене на Драгобраті. Любимих гірських місцевостей у мене безліч!” – цікавий запис у спогадах І.Доробана.
Про життя і творчість І.Доробана можна написати цілі трактати. Його світоглядна позиція надзвичайно гуманна. Він людина, яка добре вживається з природою, яка поважає і розуміє її. Він не вважає себе найвищим творінням Бога, відносно чого з ним би посперечались митці епохи Відродження, а тільки частинкою цілого всесвіту, яка повинна підкорятись природі, щоб жити з нею в гармонії. Художник багато подорожував, і постійно за плечима у нього знаходився етюдник. Це давало змогу поповнювати свій доробок пейзажами з різних куточків Євразії. Та через усе своє життя художник несе любов до рідних Карпат. Саме їхня казкова краса є основною в творчості І.Доробана. Саме в рідних горах, в ущелинах близьких потоків черпав натхнення “художник Карпат”.
Звичайний поштовх до розвитку в живописі та стимулювання до праці дав зв’язок з емігрантами, які високо оцінили творчість свого земляка.
Політикою художник не займався ніколи. Це було для нього, щось не природнє, та бути в друзях з діячами політики доводилось. Якби художник переступив через свої переконання і став “щирим комуністом”, то його кар’єра як спортивна, так і художня була б значно кращою. Та І.Доробан ніколи не відчував в собі подихи кар’єризму. Він ніколи не ставив матеріальний світ вище за духовний. Всі свої, зароблені чесним трудом кошти І.Доробан вкладав у розвиток спортивної школи, учні якої та їхні батьки навіть не знали про це. Тренер і не вважав за потрібне рекламувати свою роботу.
Починаючи з 1990-рр. виставки І.Доробана в основному проходять в Угорщині, Словаччині і на Україні. На Рахівщині ж художник знаходиться в гармонії з самим собою, може продовжувати займатись творчістю, будувати на етюдах.
Етюди виконував надзвичайно швидкими темпами. В майстерні робота проходила вдосконалення, а досить часто І.Доробану вдавалось так геніально здійснити передачу баченого за лічені хвилини, що вже ніякого уточнення і проробки твір не потребував.
В творах І.Доробан немає примітивного копіювання дійсності. Поряд з оспівуванням Карпат таких як вони є, художник завжди старається внести звичайне деревце чи потічок образність, якийсь підтекст. Живописець ніколи не виписував деталей в композиціях своїх творів. Всі форми виконані з майстерною лаконічністю, та разом з цим, дивлячись на картини І.Доробана, можна з легкістю впізнати той клаптик природи, звідки він був написаний.
Пленер для художника І.Доробана був і залишається найважливішою умовою живого спілкування з природою. Багатий колорит, насиченість композиції, проникливість світла у кожному творі дає змогу відчути глибоку закоханість у світ і високу самобутню майстерність. За допомогою віртуозного володіння мастихіном та свого неповторного бачення природи І.Доробан створив цікавий авторський стиль. В загальному творчість даного пейзажиста можна віднести до імпреесіоністської течії.
Внесок Івана Доробана в культурну спадщину своєї батьківщини, та не тільки, досить вагомий. Про це свідчать численні нагороди у галузі мистецтва, освіти та спорту.

Доробан Іван нагороджений нагрудним знаком та міжнародним призом “Карпатський ведмідь” Міжнародної ради “Віжи-3000”.


Вітаємо
Вчорашній іменинник: Носа Михайло Дмитрович – головний редактор обласної газети "Неділя" та ще десяти інших видань, м. Ужгород, керівник прес-центру друкованих засобів масової інформації міжнародної ради "Віжи-3000" (47 р.)
Цими днями іменини відзначать:
через 3 дні 25.01.2018 Петій-Потапчук Наталія Йосифівна – художній керівник та головний диригент Закарпатського народного хору Закарпатської обласної філармонії, заслужений працівник культури України, доцент, м. Ужгород (55 р.)
через 3 дні 25.01.2018 Першаков Роман Рудольфович – водій, м. Берегово (37 р.)
через 14 днів 05.02.2018 Гецко Мальвіна Михайлівна – пенсіонер (89 р.)
через 17 днів 08.02.2018 Ільницький Василь Іванович – головний редактор газети "Срібна Земля – Фест", м. Ужгород (58 р.)

ЧИСТОСЕРДЕЧНО ВІТАЄМО З ІМЕНИНАМИ ЧЛЕНІВ ПРАВЛІННЯ ВІЖИ-3000